– Мамо, я таку дівчину зустрів! Ніколь – особлива! – торочив мій син.

Сергій вперше так закохався. Раніше він вже мав дівчат, але до цієї ставився, наче до богині. Мене це навіть дратувало, адже я розуміла, що це до добра не приведе. 

Ми з Сергієм раніше жили в селі. Після розлучення з його батьком мені довелося повернутися до мами. Сина фактично виховував мій тато. Саме він привчив мого хлопчика до праці. Вже з шести років він допомагав нам по господарству. А в батьків завжди був чималий город, худоба.

Згодом я наважилась і поїхала до Італії. Хотіла допомогти синові. Він закінчив технікум, а я купила квартиру в місті. Коли ж повернулась дала Сергієві гроші на власну справу. Він самотужки відкрив магазин сантехніки. А ще паралельно займався ремонтами.

Я заробила ще на однокімнатну квартиру і здала її в оренду. З усім цим, як на мене, Сергій був доволі гарною партією. Та через постійну зайнятість ніяк не міг собі когось знайти. А тоді з’явилась Ніколь. Я раділа, хоча й переймалась, щоб синові серце не розбили. Адже він так захопився.

Перш ніж знайомити мене з майбутньою невісткою Сергій мені цілу лекцію прочитав.

 – Мамо, вона не проста дівчина, дуже інтелігентна. Думай, що говориш!

Мені так ніяково від його слів стало. Ніколь й справді поводилась дуже стримано і зверхньо. Що казати, не сподобалась вона мені. Люблю простих і зрозумілих людей, котрим можна прямо все сказати. Та Сергій мене не слухав. А тоді настав час з майбутніми сватами знайомитись. 

 – Коли підемо сватати твою Ніколь. Спитай її батьків, в який день краще нам до них підійти?

 – Ні-ні! Вони не хочуть вдома в себе нас зустрічати. Сказали, що в ресторані зустрінемось. 

Це було дуже дивно, наче вони там щось приховують. Та я погодилась. Ми із сином прийшли у вишуканий ресторан. Я купила дорогі квіти, аби свасі подарувати, ще цукерки та грузинське вино. А от батьки Ніколь нас ніяк не вшанували. Та я подумала, нехай, все ж я мама нареченого. Поводились вони дуже дивно, майже не говорили. Я сказала, що дам молодим однокімнатну квартиру. Далі ми почали обговорювати різні витрати весільні. І тут майбутня сваха видала.

 – Ну, нареченому дуже пощастило. Сільський хлопець, сантехнік, а таку дівчину вихватив. Ніколь буде, як і я в університеті викладати. 

 – А що в ваших університетах, копійки платять, а Сергій має власний бізнес і житло!

– Жодні гроші не допоможуть приховати відсутність інтелекту. 

Я ледве стримувалась, аби їм не нахамити. Мене аж тіпало. Вдома вирішила поговорити відверто із сином.

 – Ти розумієш, що вони завжди тебе принижуватимуть. Тікай із тієї сім’ї доки не пізно. 

 – Мамо, ти що, вони такі розумні. А я й дійсно думаю освіту вищу здобути, аби хоч якось зрівнятися.

Мене аж нудило від того всього. Молоді все ж побралися. Почали жити. Сергій зі шкіри ліз, аби своїй Ніколь догодити. А вона лише на роботу ходила і вдома нічого не робила. Певно так жити її мама навчила. 

Зі сватами після весілля я майже не спілкувалася. Не хотіла навіть бачити ту інтелігенцію. Та потім сталося непередбачуване. Якось дзвонить мені син.

 – Мамо, поїдь терміново до тещі, їй зле стало, а тесть зараз у Києві.

 – Де ж Ніколь?

 – Не відповідає.

Звісно, я поїхала. Тоді вперше потрапила в квартиру сватів. Увійшла, мама Ніколь лежить на підлозі. Я негайно викликала швидку. А тоді озирнулась і збагнула чого мене сюди не кликали. То й лікарів соромно в такій квартирі приймати. Їхня оселя нагадала мені житло людей з психічними розладами, яких по телевізору показують. Всюди старі речі, безлад страшний, пил і важке повітря. Меблі, наче з 60-х років. Давно я такого не бачила. А вони ж ще не старі люди. Як так жити можна.

Швидка забрала сваху. Я хотіла поприбирати, та раптом прибігла Ніколь. Я й не втрималась.

 – Оце ви так зверхньо поводитесь живучи в таких умовах. Тепер ясно, чого ти вдома нічого не робиш?

 – Ваші порядки – не головне в житті. Краще витратити вій час на читання книги.

 – Люба, в таких умовах жити просто небезпечно. Подумай про це, може ще ж дітей матимеш!

Ніколь страшенно образилась. Наскаржилась Сергієві. Та в нього потроху очі відкриваються, зі мною не сварився. А навпаки поради попросив.

 – Мамо, як мені змінити дружину, як вона з такими батьками виросла?

 – Любий, я не знаю, але буде тобі дуже складно.

Мені дуже сумно, що син так помилився. І гидко від сватів і їхньої доньки. Що це за люди, що поводяться наче королі, а живуть на помийці. Нащо вся ця пиха? Як мені допомогти Сергієві?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!