https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/bidna-nevistka-svekrusi-v-gorli-kistka-nashho-zh-nam-vasha-bidnota-synu-treba-taku-zhinku-shhob-z-nym-odnogo-rivnya-bula/?utm_medium=fb_rek&layout=button_count&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Весілля моєї єдиної донечки я чекала ще із самого її народження. І все життя молилась за щасливу долю: щоб чоловік люблячий був, щоб свекруха хороша, щоб росла вона розумною і гарненькою. Яка ж мама не мріє про таке для свого дитятка? Так хотілось, щоб не знала вона лиха…

Сама ж я настраждалась за прожиті роки. Чоловіка свого дуже люблю, вийшла за нього зі своєї волі, от тільки щасливо ми недовго прожили. Матері його я страх як не подобалась. Докоряла мені, як могла. А потім її схопив інсульт, ходити перестала, забрали ми її до себе жити. Чоловік ходив на роботу, а я мусила і дитину няньчити, і свекруху глядіти. Нехай простить мене Бог, але б краще їй рота одняло, як ноги. Скільки я всього від неї вислухала… І ворогу не побажаєш.

Але моя Ангелінка, попри все, виросла чудовою дівчинкою. Я вже думала, що мої багаторічні молитви були почуті. Але з висновками поспішила.

З хлопцями моя донька ніколи не водилась, але десь років у 18 закохалась у Вадима. Він хлопець видний, розумний, гарний… От тільки із сім’ї багатої. Всі знали, що мати його дуже любить грошима мірятись. Тож коли через кілька років Ангеліна сказала, що Вадим їй пропозицію зробив, серце моє не знаходило собі місця… На знайомство зі сватами йшла я, як на каторгу.

– Добридень, свахо! От ми і познайомимось, — з порогу почала вітати мене мама майбутнього зятя. – Бачте, яка гарна пара вийшла з наших дітей. Обоє гарні, розумні, наче з картини писані. Та тільки, знаєте, біда одна є… Ви ж таки люди небагаті, а бідна невістка — то в горлі кістка, як-то кажуть. Чи, може, ви вже прикупили придане?

Після такої зустрічі мені вже ні їсти, ні пити, ні радіти не хотілось. Зрозуміло було одне: свекруха моїй доньці через ці кляті гроші життя не дасть. Зараз, може, то вона так жартує. Але знаю я такі жарти…

Одразу після весілля я поїхала за кордон на заробітки. Гарувала там і вдень, і вночі, і на свято. Трохи здоров’я підірвала, але то таке. На себе не витрачала нічого, жила у гуртожитку, працювала зовсім без вихідних. І через рік повернулась додому з грошима на будинок.Понад усе я хотіла, щоб ніхто мою доньку нічим не докоряв. 

З вокзалу я одразу поїхала додому, щоб привести себе до ладу перед зустріччю з дитиною, а там вже сваха моя біля дверей сидить…

– О, ви майже вчасно, свахо. А що оце я почула? Що ви хату дітям нашим купляєте? – защебетала вона.

– Та ні, то я Ангеліні подарунок зробити хочу. Нехай буде у дитини своє житло, — відповіла їй я.

– А як це так?! – почала верещати сваха. – То це ми вашу Ангеліну взяли до себе, годуємо її, одягаємо, а як хату — то нас наче і не було? А чого це ви про мою дитину не думаєте?!

– То ж ви і самі про Вадима подумати можете! У вас і бізнес, і теплиці, і землі, і худоба… Хіба ви хату синові не купите? Чи вам, може, шкода для нього грошей, тому вони і живуть з вами під боком? Я на цей дім рік як проклята працювала! І належати він буде моїй доньці. Я все сказала! – гримнула я дверима перед носом свахи…

Зараз я не знаю, чи зробила правильно. Боюсь, що донька це неправильно зрозуміє. Або, не дай Боже, сім’я їхня через це розпадеться… Я ж цього собі не прощу! Може, треба було таки цю хату і на зятя оформлювати..?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!