– Я ж тобі вже сказала, що будинок – мій, і переписувати його ні на кого я не збираюся. Ти живи в ньому скільки завгодно, але на тебе я його не перепишу, – категорично вкотре повторила я своєму синові, через що він на мене дуже образився.

Та змінювати свого рішення я не збираюся. Так, Артем мій син, але в житті по-всякому буває, зараз вірити нікому не можна.

Мова йде про доволі великий будинок, і добре облагороджену земельну ділянку біля нього. Я намагалася все зробити дуже дорого і вишукано, бо мала таку можливість. В підсумку вийшла така собі українська вілла.

25 років тому я поїхала на заробітки в Італію. Тоді у мене був дуже важкий період, бо чоловік мене проміняв на іншу. Та й ті часи були складні, в мене було двоє дітей-підлітків, і я розуміла, що я одна маю їх усім забезпечити.

В Італії, можна сказати, мені дуже пощастило. В мене закохався справжній італійський мільйонер, і запропонував мені виходити за нього заміж.

Роберто був на 25 років старшим за мене, і мене така різниця у віці дещо бентежила, тому я не відразу погодилася вийти за нього заміж.

Та італієць був наполегливим, він до мене ставився з величезною турботою і увагою, так що в підсумку, я здалася і погодилася. Відтоді я стала італійською синьйорою.

Працювати мені не довелося, бо у чоловіка гроші були. Роберто наполіг, щоб я своїх дітей забрала в Італію. І треба сказати, що він до них дуже добре ставився, навіть краще, ніж рідний батько, який про них просто забув.

Згодом і донька моя вийшла заміж за італійця, так що у неї все добре. А син ніяк не міг визначитися, ні з тим, ким він хоче бути, ні з тим, з ким він хоче бути.

А я стала собі будинок в Україні будувати. Роберто мене в цьому підтримав, і все оплатив. Ми з ним любили туди у відпустку приїжджати.

Нарешті і Артем надумав одружуватися. Його нареченою стала дівчина з України, вони в соцмережах знайшлися. Ми були щасливі, зробили сину шикарне весілля, але потім Артем став проситися, щоб я його впустила жити в свій будинок, бо в нашій старій квартирі він жити не хотів, а на свою він ще не заробив, бо власне до роботи він був не дуже беручкий.

Я подумала і таки впустила сина в свій будинок, але з умовою, що нічого переписувати на нього я не буду, принаймні, найближчим часом, і що забезпечувати їх я також не буду, тому нехай Артем шукає роботу. Гроші на перший час я йому дала, а далі – сам.

Проте, нічого з цього не вийшло, бо минуло вже багато часу, а син досі не працює, каже, що не може знайти нормальну роботу, щоб добре платили, а за копійки він щоранку вставати на роботу він не збирається.

Невістці також не подобається ця ситуація, очевидно, що вона розраховувала на одне, а в підсумку вийшло трохи інше. Невістка стала наполягати, щоб я на свого сина цей будинок, в якому вони живуть, переписала, інакше вона піде від нього.

– Мамо, через твою жадібність руйнується моя сім’я, – скаржиться Артем і вимагає щоб я приїхала і оформила всі папери на нього. – Будинок ні тобі, ні сестрі не потрібний, у вас все є, а мені його треба дуже, – каже.

– Якщо тобі треба, то працюй, щоб на такий заробити, – кажу.

Артем на мене дуже образився. Мені і самій неприємною є ця ситуація, але ж я його з дому не виганяю, нехай живе скільки треба, просто дім буде на мені.

Чи я щось роблю не так? Розсудіть, хто з нас неправий?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятись від авторської.