Наступного дня після свого дня народження, роздумуючи про свіжість сільського повітря та спокій, який міг би запропонувати батьківський будинок, я усвідомила, що мені потрібно трохи часу наодинці. Проблема була в тому, як пояснити це моєму чоловікові, який без того переживає через свою роботу. “Може, я маю сказати, що мені потрібен час, щоб все обміркувати?” – Розмірковувала я, сидячи за сніданком навпроти нього.

Але я боялася, що він неправильно зрозуміє. Тоді мене відвідала не найкраща ідея: вдати, що я дізналася про його зраду. Увечері, коли він повернувся додому, я зібрала в собі сили і почала грати свою роль. Сльози накотилися легко, адже мені справді було важко брехати йому. “Як ти міг це зробити?” – випалила я, тільки-но він зачинив за собою двері. Чоловік зблід, його очі розширилися від подиву. “Про що ти говориш?” – його голос тремтів. “Не роби вигляд, що не розумієш! Я все знаю!” – продовжувала я, сподіваючись, що він почне виправдовуватися, і я зможу використати цей момент для свого від’їзду.

Однак замість очікуваних відмовок він раптом опустився на коліна , і слова, які він промовив, змусили світ довкола мене зупинитися. “Пробач мені, я справді зробив дурість, зрадивши тобі …” Тоді моя вигадана драма обернулася реальною трагедією. Я відчувала, як моє серце розривається від зради. Увечері, збираючи свої речі, я намагалася зрозуміти, як моя невинна брехня призвела до такого руйнівного визнання? Сльози, що струмують по моїх щоках, були вже не частиною моєї гри, а щирим відображенням болю та зради, які я відчувала, залишаючи за спиною наш розбитий будинок та сім’ю.