Марина Вікторівна хотіла нас перехитрити – запросити на дачу, аби ми там господарювали. Але я ще хитріша! Знайшла спосіб, як хвацько провчити свекруху.

«Ніяких тобі гір і екстриму, бо огірки треба закривати! – скомандувала свекруха. Вже дістало, що вона постійно пхає носа у наші справи!»

https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/niyakyh-tobi-gir-i-ekstrymu-bo-ogirky-treba-zakryvaty-skomanduvala-svekruha-vzhe-distalo-shho-vona-postijno-phaye-nosa-u-nashi-spravy/?utm_medium=fb_rek&layout=button_count&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Я терпіти не можу дачу і все, що з нею пов’язано. Відпочивати люблю в горах або на морі, щоб був хороший сервіс і з комфортом. На щастя, нам з чоловіком такий відпочинок по кишені. Свекруха знала, що копати і саджати я на її дачі не збираюся.

Одразу після одруження я заявила їй прямим текстом:

– Марино Вікторівно, ви мені вибачте, але я не люблю дачу і всі ці городні турботи. Шашликами поласувати – залюбки, а порпатися в землі я не буду. Я можу собі все купити, для цього і працюю.

Своєї позиції я не соромилася, тим більше у чоловіка на шиї не сиділа. Чоловік їздив на дачу і допомагав матері, я цьому не перечила. Він любив сільське життя, а я ні. Правда, з віком він все частіше пропонував мамі засіяти все травою і не трудитись, але свекруха не хотіла. Вона вважала нас нахабними марнотратами.

Та це наші гроші – як хочемо, так і розпоряджаємось. Попри моє відверте зізнання при першому знайомстві, мама чоловіка іноді намагалася мене залучити до праці. Мовляв, урожай зріє, треба збирати, ти все одно вдома сидиш (я тоді була в декреті). Але я не погоджувалась на це, адже з маленькою дитиною на руках багато не напрацюєшся.

А свекруха продовжувала поратись на дачі і скаржитися на свою важку долю. Чоловік накупив їй всякої техніки, яка обробляє сад і город, але вона все одно чекала на допомогу сина – нічим користуватися не вміла. Вона чекала вмілих рук! Наших рук! А крута техніка їй ні до чого!

Два роки тому ми купили собі путівку в Буковель і сказали про це свекрусі. У відповідь почули:

– Які гори? Який Буковель? – волала вона. – Сливи дозрівають, треба урожай збирати. Компоти треба робити, варення варити. Хто мені допоможе? Могли б мене пошкодувати на старості літ.

Ми дуже хотіли відпочити. Ще б пак, хто б хотів поміняти Буковель на дачу? Чоловік купив матері сушарку для фруктів, і ми поїхали.

Свекруха не вгавала. Мовляв, знову відкупився. «Їх же зірвати треба, помити, порізати, висушити… І це все я сама?» – скаржилась вона.

– Нехай гниють, приїду і все приберу, – розлютився чоловік.

Чи варто вам розповідати, якими словами після цього називала його рідна мама? Як тільки ми повернулися додому, Олег відразу помчав до матері.

– Діти мої по курортам катаються, вершини підкорюють, в озерах купаються, а я тут загинаюсь, – обурювалася свекруха.

– Мамо, навіть якби ми не поїхали, я б не займався твоїми сливками. Та й дружина моя обходиться без цих «дарів природи».

– Але ж ви повинні мені допомагати! – ледь не розплакалася вона.

Минулого року ми «відпочивали» на дачі. А цього я нишком купила омріяні квиточки і поставила чоловіка перед фактом. У його мами знову нервовий зрив – огірки треба консервувати, а ми в поїздку зібралися. Я тільки не розумію, навіщо їх консервувати, щоб навесні знову все викинути? Все одно їх ніхто не їсть!

Напишіть нам в коментарях у Facebook!