– Який у тебе чоловік дбайливий, – дивувалися сусідки. – Треба ж, все сам та сам! Сумки важкі нести не дає, до твоєї мами беззаперечно їздить.

Так, Ольга сама знала, що Михайло у неї – найкращий із чоловіків. Вони вже понад двадцять років разом. Двох дітей народили та виростили. Он які красені хлопці в них! Вже майже самостійні. Ще трохи, і самі дружин до будинку приведуть.

– Мамо, у вас же з татом незабаром срібне весілля, – заявив старший Ігор. – Може, варто це якось урочисто відзначити?

– Точно, – підтримав брата Сергій. – Замовимо кафе, гостей запросимо. Ми з Ігорем допоможемо…

– У жодному разі, допомагати не потрібно. Я сам своїй Олі свято влаштую! – Михайло був категоричним.

Він і справді непогано заробляв, і взагалі весь сімейний бюджет – його рук справа. Що там Оля у своїй лікарні, працюючи медсестрою отримувала? Головне її завдання за все спільне життя було виховувати дітей та забезпечувати чоловікові затишок у будинку.

Оля, звичайно, була на сьомому небі від щастя і щодня дякувала Богові за чоловіка та долю.

Коли до святкування 25-річчя спільного життя залишалося кілька місяців, жінка помітила, що чоловік дивно поводиться. Про майбутню урочистість і думати забув. Принаймні жодних зрушень з боку чоловіка Ольга не бачила.

– Можливо, сюрприз готує, – думала.

І сюрприз вона отримала. Тільки не такий, який хотіла б.

– Олю, а може, ну його, це святкування?

– Михайле, а в чому річ? У нас немає грошей? Чи ти передумав, – кокетливо запитала вона, – Бо я вже вбрання собі придумала, гостям натякаю, щоб на цю дату нічого не планували.

– Ти маєш рацію, з грошима у нас справді зараз важко, – Михайло зам’явся. – Я давно хотів тобі сказати одну неприємну річ. Мабуть, настав час все розповісти.

Від почутого далі Ольга застигла, а Михайло продовжував:

– Пам’ятаєш, кілька років тому я їздив у тривале відрядження у Вінницю?

Ольга справді це чудово пам’ятала. Тоді її Михайло на кілька місяців вирушив у Вінницю. Там їхня фірма має філію, і її справи на той момент потребували присутності заступника генерального директора. Наче там якісь проблеми трапилися. Михайло, звісно, з’їздив і все залагодив. Більше так надовго і далеко чоловік із дому нікуди не їхав.

– А що сталося? Як справи давно минулих днів можуть вплинути на сьогоднішній день?

– Можеш мене сварити, можеш, що хоч робити, – Михайло ще більше засумував. – Але тоді у Вінниці я зустрівся з однією дівчиною, і як виявилося пізніше, вона народила від мене дитину.

Ольга застигла, вона розуміла, що все їхнє щасливе життя руйнується прямо на її очах.

– Ти нас кидаєш через ту дитину?

– Я вас не кидаю. Точніше, не хочу кидати, це ви самі з синами вирішите. Просто у мого сина, про якого я дізнався зовсім недавно, виявилася серйозна недуга. Потрібні гроші.

Щоб вирішити, як жити із цією новиною далі, Ольга взяла паузу. Сини, дізнавшись про зраду батька, образилися на нього.

– Нехай їде до своєї Вінниці і там живе. Такий батько нам не потрібний! – Ігор був категоричним.

– Мамо, а може, правда, варто тату пробачити та допомогти. Адже дитина ні в чому не винна, – такою була думка молодшого Сергія.

– Загалом, хоч би що ви вирішили, я своєї думки не зміню. Я допоміг цій дитині з’явитися на світ, і тепер я повинен допомогти їй! – Михайло гучно закрив двері і пішов з дому.

Його не було майже тиждень. Ольга через спільних знайомих – дзвонити та запитувати, де чоловік ночує, не дозволяла гордість та образа – з’ясувала, що Михайло живе у своєму офісі.

– І чого він у Вінницю до синочка не поїхав, – вигукнув Ігор. – Коханка-то напевне, молода.

Так тривало ще майже два місяці. День срібного весілля вже давно пройшов, Ольга, до речі, згадала про це лише за деякий час. Все, мабуть, закінчилося їхнє із чоловіком щасливе життя. Яке вже тут весілля, яке святкування!

А за два тижні на порозі їхнього будинку з’явилася молода, але дуже втомлена жінка.

– Дякую вам за чоловіка, Олю! – замість вітання промовила вона.

– Ми знайомі? – Здивувалася Ольга.

– Ну, я вас знаю, а ви мене ні. Я Лариса з Вінниці.

Жінка все зрозуміла:

– І як ви посміли заявитися в мій дім та ще й дякувати за чоловіка! Негайно покиньте мій дім!

– Вислухайте мене будь ласка. Так, ми з вашим чоловіком були близькі. Він поїхав, а я зрозуміла, що чекаю на дитину. Михайло про це нічого не знав. Він повернувся до вас. А я народила Вітю і була щаслива, що не одна, що маю сина. Я б ніколи більше не згадала про вашого чоловіка. Але сталася біда, Вітя занедужав. Потрібні були чималі гроші. І ось тоді я згадала його батька, знала, що він допоможе. І Михайло допоміг. Зараз з моїм сином, тільки моїм, вже все добре. Ми повертаємось додому і назавжди зникнемо з вашого життя. А ви пробачте чоловікові, він у вас чудовий!

Лариса вимовила ці слова скоромовкою і, залишивши здивовану Ольгу одну, пішла вниз сходами.

Із чоловіком Ольга поки не помирилася. Не знає, прощати його чи ні. Ігор теж ображається на батька. Ось тільки Сергій радий, що вся ця історія закінчилася і закінчилася добре і навіть намагається знайти брата, дуже хоче з ним познайомитися, а ще більше мріє про те, щоб мама з татом помирилися.