– Доню,ти що,мене живцем поховала? – Мамо,повір, так буде краще. Я не хочу,аби майбутні свекри знали,хто моя мама насправді

https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/donyu-ty-shho-mene-zhyvtsem-pohovala-mamo-povir-tak-bude-krashhe-ya-ne-hochu-aby-majbutni-svekry-znaly-hto-moya-mama-naspravdi/?utm_medium=fb_rek&layout=button_count&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Мені 43 роки. У мене є донька Аліна і їй  нещодавно виповнилося 19 років. Чоловік покинув нас з донечкою відразу після її народження. Можливо, злякався відповідальності, або ж просто не був готовий до сімейного життя. Ми розлучилися, однак на аліменти позов до суду я не подавала  та й зла на колишнього ніколи не тримала. Це життя…

Проживаємо ми в маленькому селі, маємо невеличкий будиночок, який я успадкувала після смерті батьків. Родичів я не маю, була єдиною дитиною в сім’ї. Отож, виховувала я доню самотужки. Чи було легко? Ні. Я трудилася з ранку до ночі на одній з приватних ферм: доглядала худобу, збирала врожай, порядкувалася по господарству в начальника вдома, тобто бралася за любу роботу.  

Пройшли роки, моя донечка закінчила школу й самотужки вступати в університет, заселилась в гуртожиток. Аліна – моя гордість, дівчинка гарна, розумна, талановита та й просто, неймовірна!  Я, звісно кожні вихідні відправляла їй в місто молоко, яйця, сметанку, картоплю та й крім цього, 500 гривень, щоб мала на каву.

Вчора ввечері я зателефонувала до донечки, запитала як в неї справи:

– Привіт, моя люба!  Як в тебе справи?  Що нового?  Ти не голодна?  Як я за тобою скучаю!!!  Приїдеш на вихідні додому

– Привіт, матусю!  В мене все добре, в п’ятницю маю іспит, то в суботу, можливо й приїду.

– Було б добре!  Я картопельки насмажу, зроблю твій улюблений салат. Слухай, Алінка, а як там в тебе в  особистому житті? Залицяльників багато, правда?

– Ой, мам, я познайомилась з хлопцем. Він з третього курсу. Звати його Віталій, сам з міста, має автівку, з дуже заможної сім’ї. Ми вже два тижні, як зустрічаємось. До речі, вчора він запросив мене до своїх батьків на вечерю. Мамо, ти не уявляєш, який шикарний в них будинок! Таке життя я бачила лише в фільмах!

– Господи, доцю! Я така щаслива, що ти знайшла свою долю! Дай вам Бог! То давай, разом з ним і приїдеш додому.Маємо ж з майбутнім зятем познайомитись.

– Ні, мамусь, разом ми не приїдемо…

– Ну не зможе тепер приїхати, давайте на інші вихідні.

– Мамо, ти з ним ніколи не познайомишся. Мені було соромно розповідати Віталію і його батькам про тебе. Я сказала, що я сирота. Так буде краще. Вони дуже мене шкодували, й казали, яка я молодець, що сама поступила й вчуся не за кошти батьків.  Мамочко, ти повинна мене зрозуміти.Так буде краще для всіх.    

На цьому наша телефонна розмова була закінчена.

Плачу, думаю й далі плачу. Моя єдина й рідна донька зреклася мене. А я все життя жила лише заради неї і її добробуту. Як жити далі?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!