https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/cherez-postijni-svarky-ditej-ya-musyla-pryjnyaty-vazhke-rishennya-teper-yihnij-najbilshyj-vorog-tse-ya/?utm_medium=fb_rek&layout=button_count&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

До Німеччини я виїхала досить давно, і не на заробітки. Раніше  я була вчителькою німецької. І якось під час звичайної подорожі познайомилась зі справжнім німцем. Ми розговорилися, а згодом почали листуватися. За пів року він запропонував переїхати до нього.

Та я тоді мала чоловіка, з котрим вже давно не була щаслива. Утім жили ми не так вже й погано. Мали двох дітей, на все необхідне заробляли. Та мій Любомир ніколи більшого не хотів, жив, як усі та тішився з того, що має. Тож я вирішила ризикнути й поїхала. Якийсь час я не казала нікому правди. Вигадала легенду, що їду на роботу. Діти вже не малі були. Старший – школу закінчував, молодшій – 15. Тож я їм не надто була потрібна.

За пів року я збагнула, що все серйозно. Приїхала додому і сказала чоловікові, що розлучаюсь. Запропонувала дітям зі мною поїхати, та вони відмовились. Роки минали, син одружився, донька теж вже мала серйозні стосунки. Я їм завжди фінансово допомагала, але багато грошей не висилала, адже роботи нормальної не мала, лиш незначний підробіток. Крім того, ви не думайте, що Томас давав мені багато грошей, зовсім ні. Він вважав, що усі свої потреби я маю самотужки фінансувати, так само як і допомогу дітям. 

З дітьми я не була надто близькою. Вони вважали, що я не мала кидати батька. Утім, коли почалась війна – усі про мене згадали. Спочатку зателефонував син.

 – Ми терміново виїжджаємо, знайди нам житло!

 – Звісно!

Я погодилась, адже у Петра двоє дітей. Але за ним подзвонила ще й донька.

 – Що, ти брата приймеш, а мене – ні?

 – Їдьте й ви!

Приїхали усі. Син оселився у нас на другому поверсі, донечці я знайшла житло неподалік. Усім відразу ж допомогла оформити документи. А далі таке почалось. Вони один перед одним почали вимагати в мене гроші та допомогу.

 – Чого ти брата до себе взяла, а мене ні? Вони там і харчуються за твої гроші, а я маю витрачати власні!

Я допомагала їм усім, як могла, а жоден навіть роботу не намагався знайти. Коли ж я починала розмову про це – чула лише докори.

 – Ти нас дітьми покинула, тепер повертай борг. 

Згодом діти остаточно між собою пересварились, перестали спілкуватися. А Томас почав скаржитися, що він не мусить все це терпіти й фінансувати. А я й сама розуміла, що діти остаточно знахабніли. Після чергової сварки я вирішила, що настав час щось змінювати.

 – Ви мусите повертатись в Україну!

 – Але ж там війна?

 – На Тернопільщині відносно спокійно. Грошима я потрохи допомагатиму.

 – От-така ти, ще й мати називається, завжди егоїсткою була – кричав син. – Як я додому повернусь – мене в армію заберуть. 

 – То знайди тут житло й роботу і живіть собі. 

Діти поїхали, син в інше місто, де влаштувався на завод, а донька в Україну. Тепер вони зі мною взагалі не спілкуються. Утім нарешті між ними мир. Хто знає, вірно я вчинила чи ні? Можливо, могла якось інакше?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!