— Чому ти так мало приготувала? – обурювалася свекруха, – хіба так гостей зустрічають
— Сергію, мама твоя сьогодні приїде? Іди, допоможи мені! – я намагалася вкотре розпалити духовку, але з нею справлявся тільки мій чоловік.

— Давай, навчу! – він укотре показував, як правильно це робити, – усе ж легко, чому ти не можеш ніяк навчитися? Як же ти готуєш, коли мене немає?!

— На плиті! – я посміхнулася і поцілувала чоловіка в ніс, – я збираюся зустріти нашу гостю радо. У нашій родині завжди було важливо гостинно ставитися до гостей, особливо тих, хто приїхав здалеку, ти це знаєш. Тато готував свинину, мама любила більше пекти пироги, ну і ми з братом готували салати, оскільки це було найпростіше. Прибирали, як правило, всі разом.

— Навіщо ти мені це розповідаєш? Я не сумніваюся в твоїх кулінарних здібностях! – чоловік поцілував мене і побіг у справах.

— Зачекай! Ти сьогодні пізно прийдеш? Мені знову одній все готувати?

— Не переживай, ти й одна чудово впораєшся! Мама приїде з моєю сестрою, усе я пішов.

Я не ображалася на Сергійка, адже він у сім’ї був головним годувальником. Але мені належало весь день готуватися до приїзду свекрухи. І ось уже ближче до обіду, вона сиділа за столом.

— Ну як вам, Олено Петрівно? Як мʼясо? Я ось і овочі приготувала за вашим рецептом, сирну тарілку зробила. Симпатичний стіл? – свекруха була в нас перший раз, я дуже переживала, тому завалила її запитаннями.

— Танечко, ну хіба так зустрічають гостей? Убого якось, на столі всього дві страви і сир, – вона лише морщила носом і обводила поглядом квартиру, яка була ідеально прибрана.

— А що не так?! Я весь день на ногах, у мене помічників немає. Тим більше, ви ж із донькою багато не з’їсте, – здивувалася я. Дочка при цьому наминала все з величезним апетитом.

— Тетяно, ну ти сама подумай, ми приїхали здалеку, багато часу витратили на дорогу, а нас зустрічає така ледарка! Потрібно, щоб на столі були різноманітні страви. Десерту ось не вистачає, салатів я б поставила кілька штук. Ось тоді було б нормально, – щосили повчала мене літня жінка.

— Та що ви! – я щосили сміялася, – куди б ми поділи стільки їжі потім?

Свекруха поїхала незадоволена, а ввечері я все розповіла чоловікові.

— Уявляєш, Сергію, мамі твоїй не сподобався стіл! Вона сьогодні поїхала рано. Чому ти так пізно приїхав?

— Та машина зламалася, щоб її. А з приводу мами – та плюнь ти на цю ситуацію! А сестрі моїй сподобалося?

— Їла за обидві щоки! – я аж усміхнулася, згадуючи, як вона попросила в мене добавки.

— У мене ж іменини скоро. Тож мама знову приїде!

— Ай! – у мене аж тарілка з рук вискочила від такої новини.

— На щастя!

Я ще не встигла забути про ту шкідливу бабусю, якій не сподобалося, що я мало приготувала для її великої персони, як вона мала заявитися знову.

Того дня я купила дуже гарний і смачний торт, замовила піцу, приготувала гаряче, подала нарізку, закуску за рецептом подруги.

— Зустрічайте, гостей дорогих! – вломилася в коридор Олена Петрівна з розпростертими руками, почала обіймати й цілувати сина, вручила йому подарунок – м’яке кермо для автомобіля з підігрівом.

— Здрастуйте! Рада вас бачити знову! – я намагалася, щоб моє обличчя виглядало природно, оскільки я не дуже-то хотіла бачити знову свою свекруху, – сьогодні я підготувалася краще, проходьте!

— Спасибі, люба, – Олена Петрівна спочатку мигцем мені посміхнулася, але, дивлячись на стіл, знову насупилася. Я тоді не стала морочитися і думати, що їй знову не сподобалося. Не хотілося псувати свято.

— Ти завжди була така лінива?! – старенька підкралася до мене непомітно, коли я мила посуд. Я забарилася, але не подала виду, – навіщо ти на таке свято замовила піцу? Невже важко було щось приготувати своїми руками? І торт покупний! Я ось сама все роблю! – свекруха того дня тріумфувала, їй вдалося мене вколоти.

— Можливо, у вас просто багато часу, якого у мене немає! Ще раз повторюся, у мене немає помічників, – лише відмахувалась я, як могла, демонструючи, що більше не бажаю підтримувати цю розмову.

— Наступного свята приїжджайте ви до мене, запрошую, якраз буде Новий Рік. Ось тоді дізнаєшся, що справді варто виставляти на стіл у свято! – гордовита тітка навіть зарозуміло підняла брову під час свого монологу.

Тоді я дуже образилася, адже для чоловіка справді старалася. Жоден гість ще не дозволяв собі висловлювати негатив на мою адресу. Та й потім у нас було сімейною традицією, пишно зустрічати гостей.

Через півтора місяця, ми вирушили зустрічати Новий рік до мами чоловіка.

— Привіт, привіт! – мені не терпілося пройти в кімнату, щоб оглянути стіл, який приготувала свекруха до Нового Року. Мене так вразило побачене, що я навіть трохи розчарувалася в собі. На столі була і запечена риба, і курка, і численні салати. Тоді я нарахувала п’ять салатів, не менше! Виявилося, що на балконі на нас чекають два торти, причому значного розміру. Але й гостей було чимало.

— Ти чого закисла? – з докором подивився на мене чоловік, – з Новим Роком!

— Так, задумалася трохи, – в реальності ж я серйозно зажурилася.

Зі мною зустрілася очима свекруха, урочисто підняла голову і посміхнулася.

— Спасибі, я наїлася, – під кінець вечора я вирішила допомогти помити посуд. Коли стала підходити до раковини, то почула, як шепочуться бабусі. І зупинилася в коридорі.

— Ну як вам мої салати? – запитально подивилася на Олену Петрівну жінка з яскравим рудим волоссям, – сподобалися?

— А тортик мій, той який із білим кремом, хороший? – запитувала чорнява, повна жінка, племінниця свекрухи.

Я ахнула, виявилося, що більшу частину страв принесли подружки свекрухи. Виходить, що вона хотіла мене обдурити. Свекруха зрозуміла, що я стою в коридорі. Вона навіть зблідла, коли я підійшла.

— А я вам допомогти хотіла посуд помити, – хитрим поглядом оглянула я її.

— Дякую, ми самі впораємося! – відбрехнулася від мене шкідлива стара.

Якою ж гадиною вона тоді мені здалася, я дуже розлютилася. Але ж я вже почала сумніватися у своїх кулінарних здібностях. Самооцінка впала нижче плінтуса, поки я не дізналася, що й інші страви готували родички. Я вирішила повернутися до чоловіка.

— Поклади-но мені шматок он того білого торта, який приготувала племінниця твоєї мами, – попросила я.

— Я думав, мама сама його спекла.

— Та що ти! І я теж також думала! Ось це збіг!

Але яким же було моє розчарування, що нам зі свекрухою належало зустрітися знову. Чоловіка скоротили на роботі. І в нас уже не виходило знімати свою улюблену двокімнатну квартиру. Сергій поки що шукав роботу. А нас вирішила прихистити Олена Петрівна.

— Ой, здрастуйте, а я вам пиріг принесла, власного приготування! – я знала, що мама мого чоловіка нічого не підготувала до приїзду, бо абсолютно не вміла готувати. Тоді їй допомогли підготувати стіл подружки та родички, тому сама спекла пиріг.

— Спасибі, – запнулася свекруха, – а в мене якраз нічого немає до чаю. Ти проходь, Танюш, підлогу ось треба помити і борщ приготувати, перевдягайся і починай.

— А можна нам чаю хоча б після дороги?

— Ох ти і ледарка! – при всіх обізвала мене свекруха, – матері допомогти треба, а невістка чаї розпивати зібралася!

— Мам, не починай! – втрутився в розмову чоловік.

— Гаразд! Гаразд! Я вам допоможу, – зробила я винуватий вигляд, хоча просто розуміла, що потрібно переграти цю шкідливу стареньку бабусю, нам потрібно було хоча б тиждень прожити в неї, поки чоловік шукає роботу.

— Ти у своїй кімнаті підлогу будеш мити, у мене ідеальна чистота, можеш подивитись, – тицьнула мене носом свекруха, – Сергієнко любить, коли трохи навіть хлоркою пахне.

— Фу, Сергію, ти мені ніколи не казав, а я спеціально кондиціонер у воду додавала, щоб квіточками пахло, а не хлоркою, – подивилася я на чоловіка.

— Усе добре, Танюш, – прошепотів мені чоловік, поки його мама відійшла по ганчірку, – не хотів я їхати сюди, бо прекрасно знаю мамин характер, вона завжди хотіла бути найкращою господинею. І зараз ось влаштовує такі спектаклі перед нами.

— А швабру ви мені дасте? – запитала я в Олени Петрівни.

— Я руками завжди мию, – зі здивуванням подивилася на мене свекруха, – а ти що, шваброю вдома підлогу миєш, як у громадських місцях? Бруд розвозиш по підлозі?

— У мене домашній відпарювач для підлоги, – почала було я щось доводити свекрусі, але потім зупинилася і взяла ганчірку в руки.

— Мий спочатку з хлоркою, а потім можеш із засобом, я звичайний порошок додаю для прання, – сказала свекруха.

Я уявила, скільки буду змивати білі розводи після порошку, але зробила, як вона сказала.

— Ось тут розводи залишилися, – ткнула мене носом зла свекруха.

— Мам, я чаю хочу! Таня ось спеціально і пиріг для цього приготувала, досить її муштрувати! – заявив Сергій.

— Ну гаразд, кидай ганчірку, Таня, підемо чай пити, потім треба буде ванну віддраювати, Сергій, напевно, в душ хоче. Та й тобі помитися б не завадило після дороги.

Коли ми попили чай, я помила ванну, а потім ми з Сергієм пішли митися. Я не взяла нічого із собою переодягнутися і попросила свекруху видати мені якусь чисту футболку. Але вона дістала з шафи пом’яту сорочку якій з виду було років 40, яка більше підходила для бабусі, але не для дівчини.

— Спасибі, – мало не прошипіла я, взявши сорочку в руки. Нічого не залишалося, одягла її.

— Оце так! Це тобі мама дала? – почав сміятися чоловік, – дуже вже вона тебе любить!

— Нічого смішного, – з образою в голосі проговорила я, – це жахливо!

— Молоді, на добраніч, завтра важкий день, Таня, будеш варити борщ! – скомандувала свекруха, увірвавшись до кімнати.

— На добраніч, Олено Петрівно, – пробурмотіла я, розуміючи, що на мене ще чекає веселий тиждень зі свекрухою.

— Та ти не звертай на неї уваги, вона і мене муштрувала, особливо, коли я маленьким був, потім я звідси вирвався. Зараз просто ми змушені це терпіти, – почав було говорити чоловік, але я вже стала тихенько сопіти.

— Підйом! – протрубила свекруха о пів на сьому ранку, виявилося, чоловік уже пішов шукати роботу.

— Зараз почнеться! – пробурмотіла я в напівдрімоті. Робити нічого, піднялася, зварила борщ.

— Пересолила! Таня, іди сюди! – докоряла мене свекруха.

— Нормально! Мені подобається… Олена Петрівна! Не вигадуйте! – розгнівалася я.

— Ти мені не груби, швидко вилетиш із дому!

Я вирішила більше не терпіти цю ситуацію і зателефонувала чоловікові:

— Алло, коханий, твоя мама виставляє мене з дому, що будемо робити?

— Не переживай, люба, сьогодні ж поїдемо до мого друга пожити, а до мами більше ні ногою!

— Ну що він сказав? – штовхнула мене в плече свекруха.

— Не ваша справа! – не витримала я, – ви ж нас виставили!

—Тебе, але не Сергійка ж! Не йди, Таня! – продовжила Олена Петрівна.

Але я вже нічого не чула, лише метнулася в кімнату і швидко зібрала наші речі. Більше бачити цю жінку не хотілося. Я в сльозах вилетіла кулею з квартири, дочекалася на лавочці чоловіка. А наступного дня ми вже спокійно жили в друга Сергія. Про жодні зустрічі зі свекрухою й мови бути не могло. Сергій, звісно, заїжджав до неї іноді, щоб допомогти. Але він не міг пробачити їй, що вона так грубо зі мною обійшлася.

Два роки потому.

— Таня, сьогодні мама в гості приїде. Вона ще не бачила внучку, та й квартиру нашу. Ти постарайся її зустріти добре.

— Сергію, я обіцяю, що зустріну як треба!

За два роки сталося багато подій: у нас зʼявилася дочка, ми купили свою квартиру, а зі свекрухою за цей час я бачилася тільки один раз.

Чоловік пішов на роботу, а через кілька годин пролунав дверний дзвінок.

— Добридень, Таня! – свекруха була дуже доброзичливою, мабуть, відчувала свою провину.

— Проходьте, роздягайтеся, я зараз вас нагодую.

Свекруха сіла за стіл на кухні та стала чекати частувань. Перед нею я поставила миску з сухарями і, усміхаючись, сказала.

— Пригощайтеся, Олено Петрівно!