https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/bilsh-yak-10-hvylyn-u-mamy-ne-sydy-nichogo-tobi-tam-robyty-zyat-zhahlyvo-povodytsya-ta-donka-mene-zdyvuvala/?utm_medium=fb_rek&layout=button_count&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Як я тішилась, що донька гарного чоловіка знайшла. Пам’ятаю, як вона вперше привела до нас Дмитра. Все вихваляла його:

 – Мамо, уяви, йому 23 роки, а вже успішний бізнесмен. А батьки в нього які, тато чиновник, мама – власний магазин має.

 – Доню, але ж це не головне.

Моя Ліза все думала, що не варта такого хлопця. Хоча вона в мене розумниця. Була найкращою ученицею у школі, університет з червоним дипломом закінчила, музикою й танцями паралельно займалась. Та й ми не геть бідні, завжди вдома мали все необхідне. Тому я намагалась дочці пояснити, що вона зовсім не гірше і це Дмитро має тішитись, що йому так із нею пощастило. 

З часом молоді побралися. Зять вже мав квартиру, тож жили вони там. Згодом і онуки народилися. Донька ніколи не скаржилась, хоча я бачила, що не все в їхній сім’ї так добре. Дмитро був категорично проти того, щоб Ліза працювала. Він вважав, що її справа сидіти з дітьми та прибирати вдома. А ще не дозволяв нікуди ходити, ані з подругами, ані зі мною. Лишень, коли він на роботі, Ліза могла вирватися. І те, приховуючи це від чоловіка.

 – Ти що роботи не маєш дома? Нема що ляси точити! – казав він.

Звичайно, Дмитро не такий поганий. Донька з ним почувається захищеною, має все необхідне. Та вона ж ніколи не вештається казна-де, не ходить на танці, чи в бари, як інші дружини. А просто до мене на чай. Мені ж вже 68. Я дуже самотня і так потребую уваги. 

Найважче стало коли чоловік помер. Ліза це чудово розуміла і намагалась мене частіше провідувати. Та траплялось таке, що я їй подзвоню на вечір, а донька шепоче:

 – Матусь, не зараз, Діма дома.

Я не могла збагнути, в чому ж справа. Невже він не дозволяє навіть телефоном з матір’ю говорити.

А нещодавно вона приїхала до мене і якраз зять подзвонив. У доньки телефон такий, що все чути. От я й випадково підслухала.

 – Ти де? 

– До мами забігла.

 – Нащо?

 – Просто, подивитись як вона.

 – Більш як 10 хвилин щоб ти там не сиділа!

Я не могла в це повірити. Та донька погодилась із ним. І рівно через 10 хвилин залишила мене й побігла. Щоб не дай Боже Дмитро дізнався, що довше затрималась. В мене такий осад був на душі, словами не передати. Весь вечір я плакала. А наступного дня вирішила поїхати та про все із зятем особисто поговорити. 

Так і зробила. Щойно я увійшла, Дмитро дуже здивувався, він не любить, щоб я просто так приходила. 

 – Мамо, щось сталося.

 – Я до Дмитра.

Цього він точно не чекав. 

 – В мене серйозна розмова. Чому ти проти того, щоб я з донькою спілкувалась?

 – Я не проти. Просто вважаю, що неправильно марно час витрачати.

 – А Ліза що у в’язниці?

 – Ні, але ви маєте зрозуміти, що в нас сім’я і ми встановлюємо правила, як жити.

 – А ти маєш розуміти, що я стара жінка і теж потребую хоч трохи уваги. Уяви, що твоя дитина навіть на хвилину забігти не може?

Як я не намагалась його переконати – все марно. А наостанок ще й донька мене здивувала. Ліза образилась через те, що я прийшла поговорити з Дмитром. Не знаю, що з цим усім робити. Боюсь, що донька потрапила в пастку. Невже я маю спостерігати за цим усім осторонь?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!