Війна змусила мене покинути рідне місто і шукати кращої долі за кордоном. Сама б я може і не виїжджала, але з маленькою донечкою у Миколаєві дуже не насидишся… Завагітніти я намагалась кілька років, пологи проходили важко, тому ризикувати життям єдиної дитини я не збиралась..Чоловік дуже не хотів, щоб я верталася в Україну. Якби ж я тільки знала, від чого він мене оберігає насправді!

Без рубрики

Війна змусила мене покинути рідне місто і шукати кращої долі за кордоном. Сама б я може і не виїжджала, але з маленькою донечкою у Миколаєві дуже не насидишся… Завагітніти я намагалась кілька років, пологи проходили важко, тому ризикувати життям єдиної дитини я не збиралась.

25 лютого ми з мамою зібрали речі і виїхали в Італію. Доки вона бавила Вероніку, я ходила на роботу, щоб заробити нам копійку на життя. За освітою я філолог, мову знаю добре, тому роботу знайшла досить швидко. Платили чимало, то я і чоловіку відправляла трохи. Він розповідав що в Україні ціни виросли в кілька разів, а роботи в людей майже немає.

Найважче було прожити перший місяць. За кордоном тобі все чуже — і звичаї, і люди, навіть дихається не так! Телефонувала я Сергію щодня. Він заспокоював мене, пояснював, що зовсім скоро ми зможемо повернутись назад. Але це “скоро” ніяк чомусь не наставало.

Усі мої подруги вже повернулись в Україну. Чоловіки за ними так скучили, що назад уже не відпускали. А мій мені одне торочив, що ще рано, ще небезпечно, краще ще перестрахуватись… А я, після року там, вовком вила! Краще вже ходити в укриття посеред ночі, аніж жити там, де не почуваєшся як удома…І от я не витримала: купила квитки на потяг, зібрала речі Вероніки і поїхала додому. Не назавжди, на жаль, всього на три тижні. Але і це вже була велика приємність.

Сергію я нічого про свою поїздку не казала. Я надивилась оцих відео, як жінки роблять чоловікам сюрпризи, неочікувано повертаючись додому після довгої розлуки. І сама так захотіла.

З яким же трепетом я відкривала двері нашої квартири! 

А сюрприз там чекав на мене: шампанське, квіти, незнайома жінка і мій чоловік. Голяка. 

– Ти не так все зрозуміла! Зачекай! Чого ти взагалі приїхала?! – кричав мені Сергій.

А я бігла східцями і думала: “Дійсно, нащо я взагалі приїхала?”

Зараз не знаю: лишатись мені тут чи повертатись за кордон. Може, там мені і правда буде краще…Тут все одно більше нічого не тримає.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Що порадите?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Залишити відповідь